Дисертацію присвячено обґрунтуванню фортепіанної спадщини І. Карабиця в дискурсі феноменології стилю, в межах якої висвітлена унікальна постать видатного композитора, його життєтворчість та внесок в українську музичну культуру ІІ половини ХХ ст. Зміст поняття «феноменологія стилю» розкрито через єдність композиторського і виконавського мислення.Встановлено періодизацію творчості митця завдяки всебічному аналізу повного корпусу творів для фортепіано. Доведено, що ранні фортепіанні твори (Соната, Сонатина, Варіації, цикл «Прелюдія та токата», фортепіанний концерт №1) стали підґрунтям кристалізації творчих методів митця. На етапі ранньої зрілості (фортепіанний концерт № 2, цикл 24прелюдії») виявлено особистісне світовідчуття через наявність генеральної стильової інтонації. Творча зрілість позначена універсалізацією фортепіанного стилю. Завдяки встановленій періодизації визначені стильові константи фортепіанної творчості І. Карабиця: гармонічна інтонація, темброво-фактурний комплекс, гостре відчуття ритму, взаємодія камерності та симфонізму, симфонізація фортепіанного викладу. Вказано на роль виконавської концепції, яка є шляхом до розуміння, усвідомлення та відтворення композиторського тексту.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат