Об'єкт – суспільні рухи. Мета – виявлення функціонального потенціалу та ролі суспільних рухів як чинника державотворення у політико-інституційному контексті. Методи – неоінституціональний, компаративістський, статистичний. Теоретичні і практичні результати – політико-інституційна концептуалізація суспільних рухів як чинника процесу державотворення. Новизна – запропоновано авторський варіант класифікації факторів процесів державотворення у контексті застосування неоінституціонального підходу; сформовано робочу модель політичних практик, яка відтворює основні напрями і специфіку функціонування суспільних рухів у процесі українського державотворення; уточнено аргументи стосовно формування та оновлення політичної еліти; уточнено твердження щодо процесу прийняття політичних рішень, згідно з якими суттєвого значення набувають виявлення та прояви підтримки, вимоги і протести представників різних соціальних груп, а також положення щодо змістовної амбівалентності діяльності сучасних суспільних рухів за умов розвитку мережевого суспільства; набули подальшого розвитку аргументи щодо розуміння державотворення як процесу та твердження стосовно розгляду суспільних рухів за умов розвитку мережевого суспільства як каналу політичної мобільності у двох формах (колективній та індивідуальній), у двох напрямах (підвищення та зниження політичного статусу) та у двох просторах (реальному та віртуальному (Інтернет-просторі)). Ступінь упровадження – розробка конкретних рекомендацій щодо аналізу впливу суспільно-політичних рухів на процеси державотворення, зокрема, в Україні. Сфера використання – владні структури; політичні партії; громадські організації; аналітична та навчальна діяльність.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат