У дисертації здійснено аналіз поетики прози Миколи Баршева – письменника, який належить до когорти нині забутих майстрів слова 20–30-х років ХХ століття. Розглянуто мотиви, пов'язані з онтологічними та екзистенційними параметрами художнього світу письменника, в проекції на їхню міфопоетичну та інтертекстуальну природу. Установлено, що базовим для моделі світу М. Баршева є поняття стихії, а головним законом буття в смертному «пузирі» існування є «обмін речовин», згідно з яким ніщо у світі не зникає безслідно. Аналіз виявив численні міфологеми, що актуалізуються в прозі М. Баршева (міфологеми польоту, всесвітнього потопу, сліпоти-смерті тощо), інтертекстуальні включення класичних та сучасних для М. Баршева творів (проза О. Пушкіна, М. Гоголя, А. Чехова, поезія О. Блока та С. Єсеніна тощо), контекстуальні перегуки з філософськими концепціями П. Успенського, П. Флоренського, М. Федорова, В. Вернадського, ОБЕРІУ та ін. Виявлений у творчості М. Баршева синтез елементів різних художніх систем (неореалістичної, авангардистської, модерністської та постмодерністської) дає змогу відкорегувати та уточнити прийняту в сучасному літературознавстві концепцію літературної еволюції в російській літературі 20–30-х років ХХ століття.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат