Дисертація присвячена теоретичному обґрунтуванню множинності форм прояву мелосу у вокальній музиці ХХ ст. Існуючі виконавські практики охоплюють ойкумену мелодичних структур від «живого тексту» традиційного виконавства України та духовних піснеспівів (на матеріалі Слобожанщини) до китайського мелосу автентичних та сучасних зразків професійної музики Китаю. Порівняльний аналіз різножанрових і різностильових проявів мелосу як феномена звукообразного мислення та аналітична апробація теорії пан мелосу дозволили визначити теорію мелосу парадигмальним дискурсом сучасної інтерпретології. Доведено, що усталені уявлення про сутність мелодії класико-романтичного стилю дещо нівелюють національну характерність регіональних форм пісенності. Функціонально-структурні параметри мелосу поглиблюють жанрово-стилістичну амплітуду за рахунок традиційних (фольклорних та церковних) форм виконавства; їхня ліро-епічна свідомість впливає на стан жанрово-стильової системи вокальної музики та постає як мультикультурний феномен, в якому зразки китайського та слов'янського виявляються спорідненими. Виявлено загальні мело-формули, ладові та ритмічні структури на тлі національно-означених відмінностей.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат