Дисертація присвячена проблемам виявлення специфіки «співу без слів» в українському вокальному мистецтві другої половини ХХ століття на ґрунті системного вивчення його витоків і жанрово-стилістичної еволюції. Запропонована власне дефініція поняття «вокаліз». Були розглянуті інструктивні вокалізи, а також споріднені їм вокально-інтонаційні вправи в практиці світової та української вокальних шкіл, а також проаналізовані зразки художніх вокалізів в українській музиці згідно із запропонованою класифікацією. Матеріалом дослідження стали загальновизнані взірці сучасної західноєвропейської та вітчизняної музики другої половини ХХ століття: збірники І. Вілінської («Вокалізи для високого голосу» (1959), «Вокалізи для середнього голосу з фортепіано» (1961),«Вокалізи для низького голосу з фортепіано» (1962), збірник «Вокалізи» В. Крохмаля (2004); перекладення вокалізів Дж. Конконе та Ф. Абта для ансамблю і хору зі збірника І. Фарафонової та В. Портного «Панує музика над світом» (2016); вправи з методичних праць П. Голубєва «Поради молодим педагогам-вокалістам» (1963), В. Луканіна «Навчання і виховання молодого співака» (1983), К. Маслія «Виховання голосу співака» (1996); художні вокалізи: М. Жербіна «Прелюд-вокаліз», С. Людкевича «Старовинна пісня», Ю. Мейтуса «Танець Гюльнар» з опери «Махтумкулі», В. Губаренко «Вокаліз» із «Поеми» для голосу з камерним оркестром ор. 21, В. Соляніков «Вокаліз № 1, «Вокаліз № 2».

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат