У дисертації на основі широкого кола джерел (як опублікованих так і архівних) здійснено наукове обґрунтування становленню та розвитку вітчизняної історичної освіти впродовж ХХ–ХХІ ст. Узагальнено й доповнено періодизацію розвитку вітчизняної історичної освіти (1985–2017 рр.). Визначено та схарактеризовано два періоди: перший (1985–1992 рр.) – модернізаційний (спроба структурного перетворення радянської системи історичної освіти); другий (1992–2017 рр.) – трансформаційний, (докорінні зміни в історичній освіті України). Виокремлено три етапи: 1) 1992–1996 рр. – емпіричний (пошук раціональних варіантів наповнення історичної освіти національним змістом); 2) 1996–2010 рр. – теоретико-концептуальний (оновлення програм з історії, розроблення концептуальних підходів до навчання історії); 3) 2010–2017 рр. – стандартизаційний (розроблення стандарту історичної освіти, інтерпретація історії України як частини світового культурного, економічного та політичного простору).Визначено та схарактеризовано вплив суспільно-політичних і соціокультурних чинників на розвиток історичної освіти в умовах входження до загальноєвропейського освітнього простору. Виявлено тенденції й окреслено перспективи подальшого розвитку історичної освіти в Україні, серед яких: європеїзація історичної освіти, упровадження багатоперспективності у викладанні історії на основі критичного мислення, полікультурність у викладанні історичних дисциплін, толерантність до відмінностей трактування історичних подій, сутнісні, якісні зміни в освіті в контексті реформи НУШ.Ключові слова: розвиток, освіта, історична освіта, історія України, формування, національна свідомість, незалежність, тенденції.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат