Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних та історико-правових аспектів природних прав людини в українському конституціоналізмі. Проаналізовано історичні корені концепції природних прав людини (античний період, Середньовіччя, Новий час). Акцентовано увагу на перших спробах відображення природних прав у юридичних документах.У роботі розглянуто базові ідеї природних прав людини та їх осмислення на території України у XVI – XIX століттях. Акцентовано увагу на розвитку конституціоналізму в Україні ХХ століття крізь призму природних прав людини. Стверджується, що у совєтський період існування України до певної міри «ковтком свіжого повітря» у площині сприйняття природних прав людини могло бути міжнародне право, участь України у діяльності міжнародно-правових інституцій та наукове забезпечення цих процесів.Висвітлено перехід від совєтського підходу до концепції природних прав людини. У дисертації досліджено новітній етап розвитку українського конституціоналізму та природні права людини. Ґрунтовно продемонстровано роль і значення прийняття Конституції України (1996 р.) як визначний крок в імплементації природних прав людини. Показано авторське бачення тенденцій розвитку концепції природних прав людини в українському конституціоналізмі після прийняття Конституції України. Робиться висновок, що прагнення до щастя – це той феномен, те право людини, яке мало би бути розміщене у тексті Основного Закону держави ще у 1996 році. Від цього потенційно у виграші були б і громадяни, і суспільство і, треба думати, держава. Адже бути державою успішних щасливих людей – це орієнтир для будь-якої держави.Завершальна частина дисертації присвячена аналізу новітніх ідей гарантування природних прав людини та вдосконаленню їх конституційних механізмів на тлі світового досвіду.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат