Дисертаційна робота визначає особливості розвитку журналістики співучасті в Україні, пропонує її першу періодизацію та описує контексти, в яких існує практика. У дослідженні подано основні авторські визначення: журналістики співучасті, дискурсивної моделі журналістики співучасті, визначення п'яти моделей журналістики співучасті, а також чотирьох стратегій розвитку практики. Крім цього, представлено авторський словник термінів.Дисертація детально описує позитивні та негативні тенденції журналістики співучасті в Україні, а також пропонує рішення щодо збереження психологічного здоров'я медійників, які працюють над висвітленням соціальних проблем, та поліпшення якості медіапродуктів про соціальні проблеми.У дисертації доведено, що журналістика співучасті є потужним механізмом інформування, просвітництва, порівняння, співпраці та взаємної допомоги. Завдяки цій практиці медіагалузь досягає нового рівня — об'єднує суб'єктів співучасті для допомоги героям соціальної історії з індивідуальним підходом до них, створює резонанси та прецеденти, спонукає владні структури до дій, а громадянське суспільство — до широкого конструктивного діалогу.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат