Дисертацію присвячено вивченню комунікативно-прагматичного аспекту історіографічного дискурсу Треченто (на матеріалі збірників життєписів “De viris illustribus” Франческо Петрарки і “De mulieribus claris” Джованні Боккаччо). Запропоновано теоретичний модус дослідження історіографічного дискурсу, закладені його методолого-методичні основи. Визначено особливості біографічного жанру історіографії Треченто та новизна збірників життєписів Петрарки і Боккаччо.Розроблено і застосовано методику аналізу комунікативних стратегій ПОХВАЛИ й ОСУДУ, комунікативних тактик і ходів. Визначено прямі та непрямі способи вербалізації похвали й осуду, а також способи обґрунтування позитивних і негативних оцінок в аналізованих текстах. Досліджені та описані особливості вербалізацій комунікативних тактик і ходів за допомогою лексико-синтаксичних і стилістичних маркерів, що реалізують стратегії ПОХВАЛИ й ОСУДУ. Проведено зіставний аналіз набору комунікативних тактик і ходів. Встановлено аксіологічні виміри дихотомії “ПОХВАЛА – ОСУД” і комунікативно-прагматичні особливості історіографічного дискурсу Треченто.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат