Дисертацію присвячено програмній музиці – розповсюдженому явищу баянної творчості України (як композиторської, так виконавської). На ґрунті вивчення музикознавчих джерел та творчої практики композиторів-баяністів 1960-2010 років надано дефініції, які cформували уявлення про музичну семантику в контексті академічної творчості для баяну. Програмність в музиці (в широкому сенсі) – це наявність позамузичних чинників в художній концепції твору, що впливають на композиторський задум та його виконавську реалізацію. Програмність у баянному творі на сучасному етапі творчої практики потрактовується як різновид музичної семантики, що втілена композитором іманентно-музичними засобами через вербальне позначення авторського повідомлення для виконавців та слухачів. Надано характеристику програмним творам для дітей (зокрема, В. Власова) на тлі загальних тенденцій розвитку баянного мистецтва. Виявлено стильові закономірності програмних творів крупної форми для баяна з оркестром, обґрунтовано концепції програмності у Другому концерті для баяну з оркестром А. Гайденка, у «Давньокиївських фресках» сюїті-зошит для баяна А. Сташевського, «Слов'янській сонаті» В.Зубицького, а також програмних композицій І. Єргієва як репрезентації новітніх звукообразних форм музикування XXI ст. Зроблено висновок, що програмність як явище композиторсько-виконавської творчості не втратила свого історичного значення для композиторів та виконавців різних поколінь. З точки зору наукового моделювання змісту музики програмність та семантика співвідносяться як загальне та конкретне.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат