В монографії досліджуються системні аспекти явища «нової простоти» як стильової категорії сучасного музичного мистецтва. В роботі вирішуються наступні завдання: з'ясовуються музикознавчі підходи до феномену «нової простоти» та її проблемного кола у музикознавчому дискурсі; обгрунтовуються світоглядні та художньо-стильові засади формування концепції «нової простоти» у творчості західноєвропейських композиторів другої половини ХХ століття; висвітлюються творчі інтенції індивідуально-композиторських версій «нової простоти» у просторі радянського/пострадянського музичного мистецтва; визначаються методичні засади дослідження феномену «нової простоти»; розглянуто вербальний дискурс композиторів-репрезентантів «нової простоти» в контексті методологічної спрямованості сучасного музикознавства; досліджується авторське композиторське слово як передумова музикознавчого моделювання теоретичної концепції «нової простоти»; розглянуто музично-стильову парадигматику другої половини ХХ-початку ХХІ століть як чинник контекстуальних значень «нової простоти»; виявляється змістовний комплекс поняття простоти у визначені художньо-естетичних засад музичного мистецтва; обгрунтовується антиномія простоти-складності в якості чинника музично-стилістичного комплексу «нової простоти»; визначаються змістовні значення категорії «нового» в академічному музичному мистецтві ХХ сторіччя і «новій простоті»; досліджується значення жанрово-комунікативного модусу і компенсаторної функції «нової простоти» (на прикладі «слабкого стилю» В. Сильвестрова); розглянуто тенденцію універсалізації музично-семантичного комплексу «нової простоти» в сучасному мистецтві на прикладі виявлення її семантичних функцій в кіномистецтві.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат