Дисертацію присвячено дослідженню теоретико-методологічного підґрунтя та практичного інструментарію оцінювання та прогнозування нестабільності соціально-економічного розвитку регіонів. За результатами теоретичних досліджень наукових підходів щодо оцінки соціально-економічного розвитку регіонів в контексті нестабільного середовища, було встановлено особливості стабільності та нестабільності динаміки економічного розвитку в контексті теорії еволюції систем й теорії економічного зростання, а також виокремлено динамічні фактори економічного зростання та розвитку регіонів.Досліджено та систематизовано вітчизняні та зарубіжні підходи до суті оцінки соціально-економічного розвитку регіонів в контексті нестабільного середовища, що дозволило встановити необхідність взаємоврахування обумовленості даних понять в контексті еволюційної економічної теорії із домінантною характеристикою саме кількісних та якісних змін соціально-економічної системи в довготерміновому періоді, а також відповідно сформовати компонентну структуру даних понять.Обґрунтовано, що питання нестабільності та її зв'язку з розвитком (зростанням) безпосередньо пов'язане з зв'язком між диференціацією та економічним зростанням регіонів. Від так, проаналізовані нелінійні динамічні моделі та базові моделі нестабільності доцільно імплементувати при аналізі соціально-економічної ситуації регіонів, при цьому найважливішою особливістю яких є еволюційний підхід до досліджуваних явищ та застосування системної перспективи. За результатами виокремлення основних недоліків Державної стратегії регіонального розвитку 2014-2020 рр. та аналізу пропозицій до проекту Державної стратегії регіонального розвитку на період 2021-2027 роки сформувано конструкт дослідження тенденцій соціально-економічного розвитку регіонів України за напрямками аналізування тенденцій соціальної та економічної нестабільності за регіонами України.Визначено, що концепція територіальної згуртованості, яка враховує внесок територіальних факторів в процеси економічного зростання, включає конкретні просторові цілі в політику розвитку і підвищує ефективність політики зростання та розвитку з урахуванням територіальної перспективи повинна також містити категорію території як окремого фактора виробництва та/або визначальних чинників технологічного прогресу.Запропоновано включити до державного регулювання, спрямованого на досягнення очікуваної територіальної корисності та підвищення соціально-економічного рівня розвитку регіонів напрямки зміцнення поліцентричної структури поселень в регіоні; заходи, спрямовані на підвищення доступності регіональних і місцевих центрів розвитку; зростання і підвищення якості надання суспільно-корисних послуг, зокрема, периферійних територій. Визначено територіальний оптимум як максимізацію синергетичного використання територіальних потенціалів всіх функціональних зон регіону на заданому рівні територіальної корисності. Обґрунтовано, що модель територіального оптимуму характеризує територіальну корисність в ортодоксальному напрямку економічних наук та забезпечує функціонування територіальної згуртованості, надаючи їй утилітарного характеру. Територіальний мінімум досягається шляхом максимізації продукту всіх функціональних зон регіону (що, в свою чергу, вимагає синергічного використання їх потенціалів, в тому числі територіальних активів) на очікуваному рівні територіальної корисності.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат