У дисертації здійснено системний аналіз ролі інститутів громадянського суспільства у процесі запобігання корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування України шляхом системного вирішення ряду доктринальних теоретико-правових та конкретних практично-прикладних задач.Внаслідок проведеного узагальнення положень законодавства України, дослідження значного обсягу наукових розвідок, котрі предметно стосуються окремих аспектів проблематики, ідентифікованої в якості самостійних векторів наукового пошуку здійсненого здобувачем в межах даної кваліфікаційної роботи, встановлена фактична відсутність гомогенності нормативного та теоретико-методологічного кластерів відображення інституту інтеграції громадянського суспільства в континіум суб'єктів запобігання корупції.Практично підтверджено, що ефективність здійснення заходів щодо нейтралізації корупційного фактору у діяльності публічного апарату перебуває у прямій залежності від ступеня проактивності інститутів громадянського суспільства щодо реалізації антикорупційних ініціатив, а відтак доведена необхідність системного дослідження форм та методів налаштування практичної взаємодії правоохоронних інститутів держави з соціальним середовищем у площині запобігання корупції.Узагальнення наукових робіт вітчизняних теоретиків права практично продемонструвало існуючу загрозливу тенденцію ідентифікації антикорупційної діяльності в якості виключної прерогативи держави. У свою чергу, абстрагування соціальних інститутів від здійснення заходів щодо нетралізації корупційних викликів в сучасному соціально-правовому просторі свідчить про недостатню увагу, яка приділяється науковцями даному питанню, що, корелюючи з міріадами недоліків національного законодавства, забезпечує подальшу експоненту експансію проявів корупції у всіх сферах соціальної комунікації.Обґрунтовано, що інтенсифікації участі інститутів громадянського суспільства у площині заходів щодо запобігання корупції істотним чином сприятимуть наступні заходи:• Детальна нормативна регламентація статусу, повноважень та форм поточного функціонування громадських антикорупційних організацій;• Удосконалення окремих приписів національного законодавства, які стосуються проблеми запобігання корупції чи синалагматичних правових інститутів, які, у тій чи іншій мірі, визначають методику антикорупційної діяльності;• Перегляд існуючої моделі місцевого самоврядування, що передбачатиме ефективніший процес використання плебіциту як форми безпосереднього народовладдя та слугуватиме запорукою мобілізації суб'єктів приватного права у призмі подолання викликів, які постають перед національною правовою системою;• Підвищення транспарентності публічного управління на всіх рівнях функціонування державного апарату та органів місцевого самоврядування в Україні;• Імплементація передового та апробованого досвіду іноземних держав у сфері антикорупційної діяльності в усталену практику національного правозастосування.Доцільність детального опрацювання проблеми асиміляції інститутів громадянського суспільства в призмі суб'єктів запобігання корупції обґрунтована рядом факторів, ключовими серед яких є низька дієвість сучасної методики протидії корупційним правопорушенням, засвідчена перманентним зростанням кількості корупційних деліктів та значний антикорупційний потенціал соціального середовища, повноцінна реалізація котрого неможлива без актуалізації національної правової системи.Розглянуто ключові перешкоди на шляху ефективного залучення громадянського суспільства у сферу запобігання корупції та запропоновано ефективні засоби щодо їх усунення, включно з пропозиціями щодо удосконалення національного законодавства

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат