У дослідженні доводиться, що сучасна оперна творчість є складним художньо-інституціональним та семантичним явищем, що корегується багатьма мистецькими та соціокультурними чинниками, тобто й з середини, від іманентної природи жанру, й ззовні, від соціоісторичних вимог. Виявляється, що провідною стороною діяльності сучасного оперного театру постає режисерсько-постановочна, яка постає головним способом стильового осучаснення оперного змісту, тому актуалізуються функціональні зв'язки режисерської та музично-виконавської інтерпретації – у контексті цілісної художньої конструкції опери.Відзначається, що основна жанрово-стильова конституція опери передбачає домінування музичної мови, музичного осмислення подієво-персонажного змісту, а це вимагає особливого вивчення творчості вокаліста-виконавця як осередку усіх музичних зусиль, усієї музично-художньої енергії (синергії) оперного твору. Тому важливим завданням музикознавчого дослідження постає доведення стильової парадигматичності вокального інтонування та вокально-виконавської інтерпретації в опері.Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку, історією оперного жанру, що охоплює значний часовий період, тобто передбачає певну часову ретроспекцію, з іншого – зосередження уваги на сучасному етапі існування оперної творчості, тобто на кінці ХХ-го – початку XXI століття. Матеріалом дослідження послужили, по-перше, сучасні дослідження оперної творчості, як музикознавчі, так і естетико-культурологічні; оперні твори провідних європейських композиторів (від доби класицизму до ХХ століття) та їх сучасні сценічні постановки, зокрема опер В. Моцарта, М. Глінки, П. Чайковського, Д. Верді, деяких інших.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат