Дисертація спрямована на розкриття специфічних особливостей поетики Етюдів Ф. Шопена та її відображення у музикознавчій і виконавській інтерпретаціях. Вказується на те, що фортепіанний етюд, який виник у романтичну епоху, відбив її історико-типологічні властивості. Його поява, жанрова кристалізація, стрімкий розвиток були пов'язані із засвоєнням нової звукової реальності, що народжувалась завдяки специфічним властивостям самого інструменту – фортепіано. Досягнувши канонічного вираження у якості інструктивного, етюд згодом перетворився на художній твір, зберігаючи свою первинну функцію – удосконалення гри на інструменті. Підкреслюється, що творцем цього різновиду етюду став саме Ф. Шопен. З метою доведення цієї думки окреслено коло питань, що включають проблеми взаємодії піаністичного і композиторського начал у мисленні Ф. Шопена; закономірності історичної ролі польського романтика у створенні художнього етюду; виявлення типологічних властивостей цього жанрового різновиду та їх індивідуального заломлення у творах автора; шляхів перетворення технічних, піаністичних прийомів у художню реальність; оціночних критеріїв виконавських інтерпретацій Етюдів Ф. Шопена та їх застосування до корпусу трактувань досліджуваних опусів.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат