Дисертацію присвячено дослідженню творчої спадщини Хуан Цзи (1901 – 1938) – «китайського Шуберта» середини 1920-х – 1930-х рр., фундатора академічного китайського музичного мистецтва ХХ століття, базованого на синтезі ознак національної професійної музичної культури і західних принципів композиторської творчості, музичної науки та освіти. Встановлено, що тлумачення історичної ролі творчої особистості Хуан Цзи в процесі розвитку національного музичного академічного мистецтва вирізняє докорінна переоцінка. У 1930-і роки прижиттєві оцінки творчої діяльності Хуан Цзи полягали в осмисленні ролі композитора як одного з основоположників китайської музичної культури нового типу, основаній на привнесенні до національних традицій засад європейської музичної освіти, композиторської та виконавської творчості, наукової думки. Посмертна доля музичного спадку Хуан Цзи відобразила як трагедії і протиріччя, так і національне відродження Китаю. В період «культурної революції» (1966 – 1976) офіційне ставлення до творчої особистості Хуан Цзи змінилося під впливом ідеологічних забобонів: геніального композитора, першопроходьця у сфері нової китайської музичної культури вважали зрадником національних інтересів. Час наступного переломного етапу в тлумаченні історико-художньої ролі «китайського Шуберта» настав у 1990-і рр., коли розпочалася епоха ренесансу особистості і творчості композитора – друга доба Хуан Цзи. Початком ренесансу творчої особистості та спадщини Хуан Цзи стало посмертне видання повного зібрання творів «китайського Шуберта», в наслідок чого творчість композитора стала символом не тільки епохи 1930-х років, але й національного відродження рубіжу ХХ – ХХІ століть.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат