Дисертацію присвячено з'ясуванню особливостей розвитку земельних відносин, як предмету земельного права, в умовах здійснюваної реформи децентралізації влади. У процесі дослідження сформовано базовий понятійнокатегорійний апарат, основу якого становлять поняття децентралізації та деконцентрації, які запропоновано розглядати як два видові складові одного родового явища, яким є «розосередження» або дисипація. У результаті вибудовується дихотомічна конструкція, де об'єднуючим родовим поняттям виступає дисипація (розосередження) влади, а видовими поняттями будуть деконцентрація, як розосередження владної компетенції центральної влади на користь місцевих державних органів, і децентралізація – дисипація на користь органів місцевого самоврядування. Обґрунтовано тотожність юридиколексичних конструкцій «децентралізація державної влади» і «децентралізація державного управління», зокрема для цілей нашого дисертаційного дослідження. Визначено межі децентралізації, зокрема верхнім її рівнем єдосягнення абсолютної децентралізації (деволюції), а нижньою межею є рівень державного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. При цьому методологічною основою розмежування повноважень між державою і органами місцевого самоврядування має бути принцип, згідно з яким держава не повинна брати на себе вирішення тих питань, які можуть успішно вирішуватися органами самоврядування. Обґрунтовано виокремлення субінституту комплексної юридичної відповідальності за правопорушення проти земель комунальної власності, яка об'єднує традиційну та безпосередньо земельно-правову відповідальність у зазначеному секторі правопорушень. Цей субінститут є частиною земельноправового інституту юридичної відповідальності за земельні правопорушення.При цьому традиційна складова охоплює трудову (дисциплінарну і матеріальну), адміністративну, кримінальну та цивільну (майнову)відповідальність. Зроблено висновки щодо розвитку вказаної відповідальності у розрізі окремих складових. Зокрема, заходи морального впливу трудової відповідальності не мають належного рівня поваги і вагомості, тому на фоні поодиноких випадків застосування остання позбавлена будь-якої ключової ролі у забезпеченні формування превентивних, виховних та безпосередньо каральних функцій загального режиму юридичної відповідальності. У сфері адміністративної відповідальності запропоновано передати розглядадміністративних справ, що належали до компетенції ліквідованої Державної інспекції сільського господарства, а також діючої Державної екологічної інспекції України до повноважень органів місцевого самоврядування, зокрема їх виконавчих комітетів. З огляду на виключну роль держави у сфері притягнення до кримінальної відповідальності випливає пасивна функція органів місцевого самоврядування у притягненні винних осіб до кримінальної відповідальності за правопорушення проти земель комунальної власності. Цивільно-правова (майнова) відповідальність, як складова вищевказаного субінституту, спирається на загальні засади відшкодування шкоди, виокремлені у статтях ЦК України, що відносить її до компетенції судів загальної юрисдикції. Нарешті, безпосередньо спеціальна земельно-правовавідповідальність полягає у припиненні права користування землями комунальної власності. Юридичною підставою для цього є тривале не усунення порушення земельного законодавства, за якою орган місцевого самоврядування може винести рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат