У дисертації визначено зміст і конкретизовано структуру досліджуваних понять, розглянуто і співставлено наявні в науковій літературі методологічні підходи і позиції науковців до розуміння проблеми дослідження, механізм управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти другої половини ХХ – початку ХХІ ст.Розглянуто механізм управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти другої половини ХХ – початку ХХІ ст., структура якого організована за принципом статусно-рольової поведінки і вертикальної ієрархії влади на відміну від світових тенденцій цього періоду. У другому розділі схарактеризовано прогнозування, моделювання і створення шкіл передового досвіду, визначено історичні та соціокультурні передумови, а також етапи і тенденції управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти досліджуваного періоду.У дисертації наголошено, що підґрунтям становлення й розвитку шкіл передового досвіду в галузі вітчизняної медицини та охорони здоров'я слугує діяльність найстарішого вищого закладу освіти України – Києво-Могилянської академії. На підставі аналізу наукової літератури, а також критеріїв визначено три етапи в управлінні розвитком шкіл передового досвіду в системі медичної освіти України другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Перший етап припадає на 1950–1976 рр. у зв'язку з виникненням певних концептуальних напрямів, що визначають основи розгляду й аналізу проблеми новаторства. У дослідженні подано інформацію про діяльність на цьому етапі авторських шкіл передового досвіду, а також ініціативи на місцях, що регламентуються «Положенням про роботу шкіл передового досвіду» від 17 липня 1959 р. Вироблені на цьому етапі критерії, форми і методи управління розвитком шкіл передового досвіду проілюстровані статистичними даними, що наведені з архівних документів і матеріалів. Другий етап розпочинається з 1977 р. і триває до 1995 р., що характеризують перші спроби більш чітко дослідити проблему новаторського руху. У цей час імплементується в Україні стратегія ВООЗ «Здоров'я для всіх до 2000 року» (1977 р.). Підтверджують свою ефективність і дієвість школи передового досвіду, що відкриваються на базі закладів охорони здоров'я (лікарня, поліклініка, санаторій, аптека, СЕС), медичної служби району (міста) у цілому, а також окремих структурних підрозділів у складі цих закладів (лікувально-діагностичні лабораторії, відділення, кабінети). Ухвалюється перший офіційний документ, що регламентує роботу Всесоюзних шкіл передового досвіду, – «Положення про Всесоюзну школу передового досвіду на базі лікувально-профілактичного закладу», що підготовлене співробітниками відділу НОП ВНДІ соціальної гігієни та організації охорони здоров'я ім. М. A. Семашка і затверджене в 1979 р. Третій етап співпадає з другою половиною 90-х років ХХ – початком ХХІ ст., коли науковий інтерес до проблеми новаторства в досвіді істотно знижується через відсутність необхідної інформації про новаторів у системі медичної освіти. У третьому розділі розкрито нові форми впровадження і поширення передового досвіду як важлива умова створення інноваційного освітнього середовища в системі медичної освіти.У дослідженні наголошено, що реалії початку нового тисячоліття якнайкраще схарактеризовані в Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» (2008 р.).Спрогнозовано, що шляхи і способи розв'язання окресленої проблеми найбільш доцільно реалізовувати через відновлення мережі шкіл передового досвіду.У дослідженні розглянуто етапи застосування бенчмаркінгу, декілька поколінь його еволюції та альтернативні способи впровадження. Зміст дисертаційної праці містить перспективи впровадження передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат