У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на українських теренах, що у досліджуваний період входили до складу Російської імперії, вітчизняної та іноземної наукової літератури, архівних документів та інших писемних джерел комплексно досліджено нормативно-правове закріплення російської імперської політики на українських землях протягом ХVIII – початку ХХ ст). У роботі здійснено теоретичне узагальнення історичного досвіду нормативно-правового закріплення російської імперської політики на українських землях (ХVIII – початок ХХ ст.). Дослідження цієї важливої наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське концептуальне бачення тенденції тогочасного поширення на терени України правових традицій Московського царства. Удосконалено періодизацію розвитку нормативно-правового закріплення російської імперської політики на українських землях, де виокремлено два етапи. Наголошено, що вже з середини XVII, і особливо протягом усього наприкінці XVIII ст. землі Лівобережної України зазнавали політичних та соціально-економічних трансформацій. З'ясовано, що впроваджувані зміни були спрямовані на створення ефективного механізму централізованої абсолютистської держави. Висвітлено, що імперська політика ґрунтувалася на новому нормативному підґрунті, що докорінно змінювало статус України та відносини у різноманітних сферах державно-правового життя українського населення. Досліджено процеси активізації протягом ХVІІІ ст. політики захоплення Російською імперією територій, які належали іншим державам. Показано, що головними рисами національної політики щодо підкорених територій упродовж ХVІІІ – початку ХІХ ст. було оголошення земель підкорених народів такими, що перебувають у верховному володінні імперії; закріпачення до того часу вільного населення; надання пільг тій частині місцевої аристократії, яка погоджувалася на «вірнопідданство». Підтверджено, що наприкінці ХVІІІ ст. на українських землях, які перебували під контролем Росії, цілковито запанували соціальні, адміністративні, правові, відносини, притаманні іншим частинам імперії. Наголошено, що державно-правова політика Російської імперії в Україні протягом другої половини XVIII – початку XIX ст. пройшла істотну еволюцію – від уніфікаційних дій, загалом, притаманних правовій природі будь-якої імперії, до відверто дискримінаційних кроків проти українців, зумовлених шовіністичним спрямуванням, що супроводжував процес становлення політичної російської нації.З'ясовано, що політика, спрямована на видалення з культурного простору української мови зумовлювала й культурну імперську політику, що з 80-х років набула характеру нівелювання культурних відмінностей українців та росіян. Втім, такі аспекти скеровувались лише підзаконними нормативними актами. До того ж, суперечливими і непослідовними.Обґрунтовано, що імперська релігійна політика базувалася на аномальних, протиправних засадах невизнання права на релігійне самовизначення особи, утилітарне використання релігії, перетворення церкви на знаряддя світської політики.Доведено, що правове регулювання діяльності політичних партій пройшло шлях від повного заперечення їх права на існування до легалізації під впливом Першої російської революції. При чому, незалежно від загального спрямування державної політики, поглядів окремих фахівців імперських спецслужб, що пропонували відмежовувати опозиційні рухи від революційних, українські партії завжди рахувались серед найбільш небезпечних для цілісності держави, незалежно від їхньої дійсної чи задекларованої мети.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат