Проаналізовано наукові напрацювання українських та зарубіжних вчених, присвячені студійній хореографічній роботі, її місцю в культурно-мистецькому житті Києва 1910–1920-х рр. Історіографія проблеми умовно розподілена за п'ятьма групами: наукові праці, в яких фрагментарно висвітлено окремі аспекти обраної теми дослідження; дослідницькі розвідки, що розв'язують проблематику розвитку хореографічного мистецтва в Києві у 1910–1920-х рр.; наукові студії, пов'язані з вивченням процесів розвитку радянського хореографічного мистецтва першої третини ХХ ст.; культурологічні праці, що проливають світло на хід формування театральної царини Києва 1910–1920-х рр.; мистецтвознавчі праці, в яких представлено аналіз діяльності світового та українського художнього авангарду початку ХХ ст. Вагому роль у ході дослідження відіграли довідникові виданнями початку ХХ ст., радянські часописи 1910–1920-х рр., 1960–1980-х рр., автобіографічна література. Важливим стали словники, спеціалізовані довідникові та енциклопедичні видання, які містять фактологічні дані з дисертаційної проблематики.Джерельна база дослідження представлена документами з фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державного архіву Київської області та Архіву Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ). Другий розділ присвячено дослідженню культурно-мистецьких процесів, що відбувалися у зазначений період в Києві та з'ясуванню ролі європейського та російського мистецького чинника у них. Зазначено, що творча розбудова культурно-мистецької царини Києва у перші два десятиліття ХХ ст. відбувалася одночасно у всіх творчих площинах. Цьому, зокрема, сприяло економічне, політичне й культурне становище Києва до Першої світової війни (один з провідних культурних центрів не лише Російської імперії, а й Європи), після неї та за деякий час після революційних подій у Москві та Петрограді 1917 р., коли місто на Дніпрі стало зосередженням потужних мистецьких сил, що прибули з північних столиць колишньої імперії внаслідок пошуку втраченого побутового комфорту та нових творчих можливостей. Важливими мистецькими осередками, які істотно вплинули на формування культурного обличчя Києва у 1910–1920-х рр., стали: творче об'єднання «Кільце» (О. Екстер, О. Богомазов, К. Васильєва, Н. Шифрін, І. Рабінович та ін.), літературний гурток Б. Якубського (М. Зеров, М. Рильський, П. Тичина, Г. Костюк, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та ін.), «Нарбутівський гурток» (П. Тичина, Л. Курбас, Ю. Михайлів, М. Семенко, Ф. Ернст, О. Чапківський та ін.), мистецький клуб «ХЛАМ», експериментальна школа «Школу руху» Б. Ніжинської, АХЧУ (Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Світлицький, М. Самокиш та ін.), АРМУ (М. Бойчук, О. Богомазов, М. Бурачек, В. Меллер, В. Єрмилов, О. Хвостенко-Хвостов та ін.). Важливим прикладом авангардних пошуків у театральному мистецтві стала творчість режисерів К. Марджанова, Л. Курбаса, Ю. Остерви, М. Терещенка, М. Бонч-Томашевського, а також кінорежисерів та операторів – Г. Затворницького, П. Єзерського, Семеновича, Підгорецького.З'ясовано, що внесок європейських та російських майстрів сцени у розвиток культурного простору Києва сприяв важливим мистецьким зрушенням, які відбулися як в академічній царині (класичний балет), так і у сфері хореографічних експериментів початку ХХ ст. Встановлено, що балет як культурно-мистецьке явище сформувався в Києві у 1900–1910-х рр. на підґрунті роботи балетмейстерів польського походження (С. Ленчевський, М. Ланге, В. Зелевський, А. Романовський, А. Познанський та ін.), які спільно з невеликим танцювальним колективом Київського міського театру вперше презентували ряд одноактних хореографічних спектаклів на музику європейських композиторів. Показ повноактних вистав став можливим завдяки гастрольній діяльності російських танцівників (С. Андріянов, О. Балашова, Л. Єгорова, Т. Карсавіна, М. Кшесинська, М. Обухов, О. Смирнова, М. Фроман, Б. Пожицька та ін.), а також потужній балетмейстерській роботі вихованців московської та петербурзької танцювальних шкіл (Б. Ніжинська, О. Кочетовський, М. Мордкін, І. Чистяков, Л. Жуков), які впродовж 1910–1920-х рр. першими в історії українського балету представили на київській сцені ряд всесвітньо відомих хореографічних творів академічної спадщини в редакціях провідних практиків світової балетної сцени (О. Горського, Л. Іванова, М. Петіпа, М. Фокіна). З'ясовано, що впровадження експериментальної діяльності у царині хореографії стало можливим завдяки гастролям європейських танцівників Т. Ар, Л. Джонсон, А. Дункан, В. Герт та ін., які презентували іншу (неакадемічну, вільну, пантомімну, експресіоністську) манеру танцю.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат