У дисертації здійснено комплексне дослідження теоретико-правових засад становлення і розвитку медичного туризму в Україні, визначено проблеми його адміністративно-правового забезпечення та розроблено пропозиції з удосконалення національного законодавства в цій сфері.Сформульовано визначення змісту поняття «медичний туризм». Специфічними ознаками медичного туризму визнано: отримання медичної допомоги за межами місця проживання; спрямування на отримання медичної допомоги; лікування захворювань та/або проведення діагностики.На підставі аналізу змісту поняття «медичний туризм» виокремлено три групи наукових підходів щодо його розуміння.Виокремлено ознаки адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму.Сформульовано авторське визначення поняття адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму.Виділено специфічні принципи медичного туризму.Визначено три етапи формування правової основи медичного туризму в Україні. Розкрито особливості кожного з них.Визначено фактори, що перешкоджають адміністративно-правовому забезпеченню розвитку медичного туризму в Україні, до яких віднесено: політичні, економічні та юридичні.Сформульовано авторське визначення понять «суб’єкти медичного туризму» та «учасники медичного туризму». Обґрунтовано доцільність розмежування цих понять. Класифіковано суб’єктів, які забезпечують адміністративно-правове регулювання відносин у сфері медичного туризму в Україні за повноваженнями.Запропоновано критерії класифікації до визначення видів адміністративних договорів у сфері медичного туризму.До функцій адміністративного договору у сфері медичного туризму віднесено антиколізійну, правотворчу та функцію уніфікації локальної нормотворчості.Розкрито зміст поняття «форми адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму». Визначено види адміністративно-правових засобів розвитку медичного туризму.Аргументовано потребу в удосконаленні законодавства з питань ліцензування діяльності у сфері медичного туризму внаслідок особливостей і специфіки медичних послуг як елемента туристичного продукту.Доведено доцільність запровадження на законодавчому рівні акредитації закладів охорони здоров’я з урахуванням ризикованості медичної діяльності для здоров’я і життя споживачів медичних послуг та з метою наявності реального якісного кадрового, матеріально-технічного й організаційного забезпечення їх надання.Обґрунтовано доцільність створення Єдиного інформаційного реєстру медичних закладів (національних та іноземних), з якими існують домовленості (укладені договори) у сфері медичного туризму.Під адміністративно-правовими заходами забезпечення розвитку медичного туризму запропоновано розуміти систему передбачених адміністративно-правовими нормами владних прийомів і способів здійснення адміністративно-правового впливу спеціально уповноважених органів і посадових осіб на свідомість і волю суб’єктів, що здійснюють діяльність у сфері медичного туризму, на підставі збалансованості примусу та заохочення з метою запобігання, виявлення та припинення правопорушень у цій сфері, відвернення можливих шкідливих наслідків, відновлення правового становища, а у разі необхідності притягнення винних до відповідальності.З урахуванням визначених Стратегією розвитку туризму та курортів на період до 2026 року загальних напрямів і тенденцій удосконалення розвитку туристичної та курортної галузі обґрунтовано доцільність забезпечення розвитку курортів, зокрема для ефективного розвитку медичного туризму.Проаналізовано підстави адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері медичного туризму. Сформульовано визначення поняття адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері медичного туризму як застосування суб’єктами владних повноважень, регламентованих нормами адміністративного законодавства примусових заходів впливу, що передбачають настання матеріальних, моральних, майнових та організаційних наслідків для осіб, які порушують законодавство у сфері медичного туризму.Досліджено стан правового регулювання відносин у сфері медичного туризму в зарубіжних країнах та визначено напрями його позитивного досвіду.Класифіковано документообіг у сфері медичного туризму залежно від законодавчо визначених функцій певного документа. Виокремлено 9 груп документів: розпорядчі документи; транспортні документи; документи з платіжно-банківських операцій; комерційні документи; документи первинної облікової документації; документи бухгалтерського оформлення; документи, що утворюють систему корпоративного управління та контролю; документи з галузево-напрямковими особливостями; звітні документи.Визначено перспективні напрями удосконалення адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму в Україні. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у досліджуваній сфері.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат