У дисертації осмислено гедонізм як літературну стратегію, а саме якспосіб формування масиву художніх текстів посттоталітарної доби, що маютьна меті деконструювати та інтерпретувати усталені соцреалізмом морально-етичні та соціокультурні догми, спрямовані на замовчування й табуюванняважливих для духовного й фізичного розвитку особистості тем, а такожрозвінчати кодифіковані радянською владою міфи щодо місця й ролі людини всуспільстві, за яких єдино можливим механізмом одержання задоволення єслужіння на користь державі. На матеріалі прозових текстів українськихпостмодерністів (романи Софії Андрухович «Фелікс Австрія», Люко Дашвар«На запах м’яса», Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта»,Сергія Жадана «Депеш Мод», Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» таоповідання Катерини Бабкіної «Ми ніколи про це не говоримо», ХристіВенгринюк «Діліло», «Повінь», «Про Бога і про любов», «Пустеля», «Чуфут-Кале», «Шлях Лукаша», Лариси Денисенко «Я не хотіла бути Богом» таОлени Черніньки «Селфі в Парижі») проаналізовано види тілесних іпозатілесних гедоністичних практик, а також художньо-естетичні засоби ймеханізми їх реалізації у новітній прозі.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат