Дисертаційна робота присвячена комплексному теоретико-прикладному дослідженню політичного діалогу як на рівні політологічної рефлексії, так і в межах найбільш актуального для нього проблемного поля і завдань консолідації українського суспільства. Проаналізовано феномен політичного діалогу як засіб єднання суспільства, як соціально-політична категорія й чинник політичної взаємодії, його ціннісна основа та механізм формування. Обґрунтовано феномен політичного діалогу як певної універсалії політичної культури суспільства, що являє собою цілісну структуру, у якій символічно і нерозчленовано згорнуті, з одного боку, ситуативні смисли комунікативної взаємодії, а з іншого, сенси і диспозиції світолюдської цілісності, що дозволило його розуміти не лише як певний комунікативний режим у царині політики, а більш глибоко –– як імператив розв’язання нагальних політичних проблем у суспільстві й у міждержавних взаємодіях. Розглянуто особливості формування політичного діалогу в рамках основних положень політичної науки, розширено межі дослідження процесу його формування та класифікації, проведено теоретико-методологічний аналіз діалогових форм політичної консолідації. Акцентується увага на побудові діалогу між владою і громадянським суспільством, оскільки цей вид діалогу виступає чинником демократизації суспільства, що впливає на консолідацію суспільства і репутацію держави на міжнародній арені. Визначено кореляцію і досліджено діалектичний взаємозв’язок політичного діалогу із рівнем політичної культури і свідомості як політичної еліти, так і громадян, національним характером і усталеними традиціями. Аналізується вплив національної ідентичності на процес формування політичного діалогу. Охарактеризовано політичні субкультури екстериторіального характеру (національно-демократична, національно-радикальна, українських росіян та інерційна комуно-більшовицька) та регіональні національні ідентичності в Україні. Показано що з урахуванням їх характерних рис, РФ вдається до підбору і застосування маніпулятивних політичних технологій з метою створення конфліктів в українському суспільстві. Підкреслено важливість розвитку політичного діалогу з українцями, які проживають на тимчасово окупованих територіях, з метою консолідації суспільства і розвитку національної ідентичності. Запропоновано механізми консолідації різних соціальних груп та залучення їх до участі у процесах державотворення України, спільного протистояння агресору, зокрема, за допомогою спеціально створених онлайн-платформ, каналів у соціальних мережах тощо. Показано, що політичний діалог в українському суспільстві опосередкований як конструктивними, так і деструктивними детермінантами. Систематизовано суб’єктивні та об’єктивні підвалини формування політичного діалогу. Обґрунтовано підходи до класифікації політичного діалогу на основі його особливостей, масштабів реалізації, реальної політичної ситуації та учасниками політико-комунікативної взаємодії. Проаналізовано своєрідні форми політичного діалогу, які виникли під впливом нових інформаційно-комунікативних технологій та демократизації відносин. Розкрито потенціал громадської дипломатії, громадського лобіювання та електронної демократії як форм політичного діалогу між правлячою елітою і громадянами, які сприяють розвитку довіри між правлячою елітою і громадянами. Акцентовано увагу на тому, що в умовах воєнного конфлікту між Російською Федерацією і Україною значне місце займає інформаційно- психологічне протиборство. Систематизовано головні компоненти інформаційної війни, які представляється необхідним враховувати для розробки системи протидії (мінімізації) впливу на масову свідомість українців. Виявлено, принципові відмінності у базових ціннісно-світоглядних орієнтаціях та національному характері між українцями і росіянами, які стали конфліктогенним чинником як на рівні міжособистісної, міжгрупової так і міждержавної взаємодії. Здійснено моніторинг новин російських державних ЗМІ та російських сайтів, які поширюють дезінформацію про Україну, та зʼясовано причини використання таких прийомів. Змодельовано теоретично можливі сценарії майбутнього політичного діалогу між Україною і Російською Федерацією за конкретних нових умов. Акцентовано увагу на виконанні вимог України щодо звільнення окупованих території, усуненні різних наслідків війни, відновленні та компенсації за зруйновані об’єкти інфраструктури, знешкодження відходів війни Російською Федерацією. Підкреслено, що майбутній політичний діалог між Україною і Російською Федерації ускладнюється значними втратами людського капіталу Україною, що закарбувалось в історичній пам’яті українців та всього цивілізованого світу.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат