Дисертація присвячена філософсько-правовій проблематизації ідеї норм для вирішення Євгена Ерліха. Така проблематизація здійснюється на основі історико-критичного, а також системного підходу, особливим випадком якого є аргументативні, а саме аналітичний, нормативний і емпіричний виміри права.Мета роботи – подальший розвиток ідеї норм для вирішення Є. Ерліха. В процесі такого розвитку показано, яке місце норми для вирішення мають в правовій культурі взагалі, а також в рамках аналітичного і мета/нормативно-емпіричного вимірів аргументативної теорії норм для вирішення. У першому випадку в центрі уваги перебуває історичний аспект дослідження норм для вирішення (1 розділ дисертації), а в другому – актуальний (2 і 3 розділи).Перший розділ, який називається «Ерліхова ідея норм для вирішення в правовій культурі», містить три підрозділи, в яких спочатку йдеться про проблему, яку має розвʼязати ідея норм для вирішення. Потім про те, як розумів норми для вирішення сам Є. Ерліх, а потім, як цю норму розуміли до і після Є. Ерліха. Наприкінці конкретизуються відкриті питання аргументативної теорії норм для вирішення, на які дається відповідь в наступних розділах дисертації.Другий розділ, який називається «Аналітичний вимір аргументативної теорії норм для вирішення», складається з двох підрозділів, в яких аналітично, тобто структурно актуалізуються згадані вище тези Є. Ерліха про комплексний і універсальний характер норм для вирішення.В останньому третьому розділі, який називається «Мета/нормативно-емпіричний вимір аргументативної теорії норм для вирішення» і містить 4 підрозділи, спочатку визначається істотний внесок, який зробив одним із перших Є. Ерліх у створення субстанціональної, тобто неаналітичної і універсальної теорії юридичної аргументації, а потім аналізуються в рамках відповідно нормативного і метанормативного вимірів питання про розуміння норм для вирішення як альтернативних правил і як результату зважування принципів. Причому правила розуміються як норми, які можуть бути або виконані, або невиконані, а принципи – як норми, які можуть бути виконані різною мірою (Р. Алексі). Завершується дослідження питанням про відношення понять фактичної чинності і норм для вирішення в рамках емпіричного виміру аргументативної теорії норм для вирішення. У підсумку підтверджено робочу гіпотезу про те, що норми для вирішення – це потенційно морально і соціально виправдані (легітимовані) універсальні і комплексні дефінітивні правові норми (правила), завдяки яким можна розвʼязати конфлікт (протилежність) інтересів.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат