У дослідженні комплексно висвітлено процес діяльності державних органів влади упродовж листопада 1918 – листопада 1920 рр. щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних сил УНР у період воєнного протиборства на території Наддніпрянської України. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі залучених нових архівних джерел, матеріалів особистого походження та часописів, історичної літератури вперше комплексно досліджено і доведено значення якісного забезпечення урядом УНР потреб військовослужбовців, які захищали територіальну цілісність держави на фронті; використано багатий і різноманітний методологічний інструментарій, що сприяло класифікації джерельної бази, аналітичному та критичному осмисленню історичної інформації для достовірної реконструкції представлених у роботі фактів; визначено особливості діяльності державного апарату постачання в процесі семи його реорганізацій, спричинених: 1) перемогою антигетьманського повстання і встановленням влади Директорії УНР; 2) відступом армії зі столиці та зменшенням підконтрольної державі території; 3) перебазуванням дивізій на територію Поділля в червні 1919 р.; 4) урядовою реформою 29 вересня 1919 р.; 5) відновленням боєздатності збройних сил у січні – червні 1920 р. та відступом союзницьких військ на територію Східної Галичини; 6) переходом Дієвої армії УНР на відвойовану територію Наддніпрянщини восени 1920 р. і початком польсько-радянського перемир’я. У всіх часових відтинках відтворено та пояснено особливості реалізації кожної ланки матеріального забезпечення, визначено як позитивні, так і негативні тенденції. Звернено увагу на те, що міжнародне становище безпосередньо впливало на продуктивність державних інститутів влади в 1919 – 1920 рр. Практичне значення роботи полягає у можливостях застосування отриманих наукових результатів для національно-патріотичного виховання учнів та студентів, особового складу Збройних Сил України, написання наукових історичних робіт, присвячених Українській революції 1917–1921 рр., та розроблення посібників з військової історії.Перший розділ дисертації присвячено огляду та аналізу історіографії, джерельної бази та характеристиці теоретико-методологічних засад роботи. У другому розділі поетапно досліджено заходи Директорії УНР у забезпеченні війська озброєнням, продовольством та спорядженням упродовж листопада 1918 – листопада 1919 рр. У третьому розділі увагу зосереджено на дослідженні забезпечення військових частин, які комплектувалися з дозволу Польської Республіки на території Поділля і стали основою для відродження Збройних Сил УНР. У четвертому розділі досліджено розбудовану урядом медико-санітарну систему лікування хворих і поранених українських військовослужбовців у районі бойових дій на їхніх різних етапах та в тилу. Отже, у дисертації проаналізовано основні ланки матеріального постачання Дієвої армії УНР, ініційованого державними інститутами влади для забезпечення боєздатності в період антигетьманського повстання, а потім у війні проти ворогів, які посягали на територіальну цілісність країни. Обґрунтовано думку про неготовність уряду протистояти викликам часу в умовах втрати стабільного центру для прийняття рішень, основних запасів майна (в основному зброї), блокади Антанти, економічної катастрофи та пандемії. Натомість у час польсько-українсько-радянської війни ключовою проблемою, що обмежувала воєнні дії, стала хронічна нестача набоїв, яка зрештою і визначила перебіг збройної боротьби.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат