Розглянуто сучасний стан міжнародно-правового регулювання відносин щодо відновлюваної енергетики, обґрунтовано потребу в аналізі динаміки формування правил поведінки держав, закріплених у різних джерелах, зокрема тих, що закріплені в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, і заразом значний масив норм, які в міжнародному праві отримали назву «м’якого права». Зазначено, що в масиві норм міжнародного права, які прямо чи опосередковано стосуються сфери відновлюваної енергетики, переважну частину становить сукупність норм «м’якого права». Показано, що світові держави прагнуть до співпраці у межах спеціалізованих міжнародних організацій, покликаних сприяти впровадженню виробництва ВДЕ, однак рекомендаційний характер цих міжнародних організацій не сприяє пожвавленню такої співпраці. Зосереджено увагу на діяльності IRENA. Проаналізовано правові акти, які регулюють діяльність міжнародних організацій. У правовій доктрині до них віднесені насамперед міжнародні угоди, основною серед яких є установча угода, а також угоди про штаб-квартиру та угоди стосовно таких спеціальних питань, як привілеї та імунітети, порядок укладення договорів тощо. Зазначено, що важливу групу документів становлять акти внутрішнього права організації, тобто акти, ухвалені самою організацією (рішення її органів), а джерелами міжнародного права слугують звичаї, судові рішення, односторонні акти держав тощо. Підкреслено необхідність доповнити цей перелік джерел міждержавними політичними домовленостями, договорами про співпрацю з міжнародними міжурядовими та неурядовими організаціями та деякими іншими. Зазначено, що правовий статус і діяльність міжурядових і неурядових міжнародних організацій, в тому числі IRENA, регулюються комплексом розрізнених міжнародних актів правового і неправового характеру. Багатосторонні договори та конвенції, резолюції міжурядових організацій, а також акти самих міжнародних організацій формують систему норм, покликану регулювати діяльність і правовий статус міжнародних організацій. Юридична природа і правове становище будь-якої міжнародної організації значною мірою визначається її установчим договором, що слугує правовою основою створення і функціонування організації. Проаналізовано врегулювання статутом таких питань: права та обов’язки держав-членів, умови та порядок набуття членства, припинення та призупинення членства, структура організації, принципи ухвалення та юридична природа рішень, привілеї та імунітети організації та її членів, положення про штаб-квартиру, засади фінансування діяльності організації та окремих проєктів, загальні положення про порядок набуття угодою юридичної сили, а також внесення до неї змін і доповнень, офіційні мови організації та депозитарія. Показано, що згідно зі статутом, IRENA активно співпрацює з державами, укладає з відповідними державами спеціальні угоди, що стосуються співпраці за проєктом. Крім того, на відміну від інших угод з державами, відповідно до статуту, ці угоди не втрачають чинності навіть після припинення членства держави в IRENA. Як записано в статті XV статуту, «вихід члена з IRENA не впливає на його договірні зобов'язання, узяті згідно з пунктом B статті V». Показано, що структура центральних органів IRENA є досить типовою, вона, як і в багатьох міжнародних організаціях, включає три основні органи: вищий, виконавчий та адміністративний. Ці органи, як правило, передбачаються в Статуті і їх прийнято вважати найважливішими й обов’язковими в структурі будь-якої організації. І Статут IRENA тут не став винятком. Структура органів цієї міжнародної організації передбачена в п. А. Ст. VIII, яка йменується «Органи». Вона зокрема передбачає: «Головними органами IRENA цим Статутом установлено: 1) Асамблею; 2) Раду, а також 3) Секретаріат». IRENA, як і більшість чинних сьогодні міжнародних організацій володіє міжнародною правосуб’єктністю. Об’єм такої правосуб’єктності загалом ідентичний правосуб’єктності інших міжнародних організацій, а саме – спеціалізованих установ ООН.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат