Дисертація є першим у вітчизняній науці конституційного правакомплексним дослідженням, в якому запропонована авторська концепція реформування пасивного виборчого права, а також модернізація активного виборчого права в сучасному суспільстві з урахуванням міжнародного досвіду провідних демократичних країн світу.У межах дослідження сконцентровано увагу на питаннях аналізу правового регулювання виборчих цензів під час народного волевиявлення. Визначено, що категорія «виборчих прав» є комплексною та включає в собі різні права, а не тільки активне та пасивне виборче право, що дало змогу розглянути виборчі цензи в цілісній взаємозалежній системі виборчого права та надати їм правову характеристику.У дослідженні розглядається історична еволюція виборчих цензів як таких, що мали дискримінаційний характер, еволюціонували та отримали місце в сучасній республіканській формі правління української держави. Здійснений аналіз історії формування виборчих цензів у виборчому праві як України, так і зарубіжних країн, дає підстави говорити про їх розлогий перелік, який сформувався у відповідності до суспільних вимог та індивідуальної відповідальності громадян та суспільства в цілому, рівень розвитку правової держави на кожному історичному етапі.Поряд із цим, дослідження розвиває тему класифікації сучасних виборчих цензів у правовій доктрині за різними критеріями, з’ясовуючи, що сьогодні можна говорити про використання в українському виборчому праві таких виборчих цензів, як: ценз громадянства, віковий ценз, ценз дієздатності, ценз осілості, мовний ценз, ценз судимості та фінансовий ценз.У дисертаційному досліджені також приділена окрема увага становищу процедурних цензів, які були розглянуті як у практичному аспекті, так і в правовій доктрині України та світі. Зокрема, було з’ясовано, що процедурні цензи представляють собою нормативно-правові процедури реалізації активного і (або) пасивного виборчого права, обставлені цілим рядом свідомо нездійсненних або важких у виконанні умов. До процедурних цензів можна віднести обмеження як активного, так і пасивного виборчого права, що виникають під час проходження певної процедури під час реалізації виборчих прав, що не встановлена нормами прямої дії, тобто Конституцією України, але при цьому може значно обмежити коло осіб, які мають право приймати участь у таких виборах.Наприклад, зобов’язання щодо внесення грошової застави під час реалізації пасивного виборчого права кандидатами на виборні посади, або зобов’язання висунення кандидата на виборчу посаду саме політичною партію у зв’язку із скасуванням інституту самовисування для виборів народних депутатів України, а також для певних категорій місцевих виборів, можна визнати в правовій доктрині як «процедурні цензи».У дослідженні охарактеризоване становище активного виборчого права в Україні, а також сучасні виклики народного волевиявлення, з яким стикаються виборці. У зв’язку з чим були запропоновані перспективи розвитку активного виборчого права як з боку автоматизації процесу голосування, так і з боку організації компетентними органами виборчого процесу в цілому.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат