Дисертацію присвячено аналізу теоретико-правових засад і практичних аспектів функціонування інституту підготовки до звільнення засуджених до позбавлення волі, дослідженню його сучасного стану, проблем і шляхів розвитку. На підставі узагальнення наукових підходів до вивчення інституту підготовки засуджених до звільнення надано авторське визначення поняття «підготовка засуджених до звільнення», під якою запропоновано розуміти систему заходів, здійснюваних установами виконання покарання з першого дня відбування покарання, а на завершальному етапі у взаємодії з органами пробації та суб'єктами соціального патронажу, спрямованих на полегшення реінтеграції засуджених після звільнення з місць позбавлення волі, шляхом створення для цього об'єктивних і суб’єктивних передумов, обґрунтовано, що його запровадження дозволить уникнути проблем на етапі правозастосування, формуванню єдиного підходу до визначення як самого поняття й заходів, які воно в себе включає, так і моменту, з якого має починатися процес підготовки до звільнення та чим закінчуватися.В рамках проведеного соціологічного опитування виявлено, що існуючий процес підготовки до звільнення засуджених до позбавлення волі потребує перегляду, а недостатня його ефективність вбачається в неготовності суспільства приймати колишніх засуджених після їх звільнення, у відсутності, або низькій ефективності взаємодії між органами та установами, які беруть участь у підготовці засуджених до звільнення та у недієвих механізмах такої підготовки, що дозволило поглянути на цю проблему під різними кутами й запропонувати комплексну модель її вирішення.На основі даних, отриманих в рамках проведеного соціологічного дослідження, аргументовано, що ситуативний вплив на механізми вирішення проблем засуджених не дозволить їх вирішити. Забезпечити дієвість зможе лише розроблена комплексна модель вирішення таких проблем: зміна механізмів – зміна ставлення – поліпшення координації та співпраці, першочерговим завданням на шляху до реалізації якої має бути переформатування процесу підготовки до звільнення відповідно до міжнародних стандартів. Проаналізовано роль тюрем за міжнародними стандартами і роль вітчизняних УВП в процесі підготовки засуджених до звільнення та їх подальшій реінтеграції. Встановлено, що тюремне ув'язнення не дорівнює ≠ позбавленню волі, тюрма ≠ виправній колонії, індивідуальне житлове приміщення ≠ індивідуальному спальному місцю, режим за ЄТП ≠ режиму за кримінально-виконавчим законодавством України, підготовка засуджених до звільнення за ЄТП ≠ підготовці засуджених до звільнення за Кримінально-виконавчим законодавством України. Обґрунтовано, що концепція тюремного менеджменту, передбачена ЄТП, потребує її повного перейняття до вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства, адже перейняття якихось її частин не дасть бажаного результату, буде логічно незавершеним, продовжить практику некоректних запозичень і видимість відповідності європейським стандартам.Запропоновано застосовувати системний підхід при вирішенні питання реінтеграції в цілому й підготовки засуджених до звільнення зокрема. Наголошено, що змінення процесу функціонування окремих елементів підготовки засуджених до звільнення буде недієвим і не дасть бажаних результатів, через що такі зміни матимуть тимчасовий характер. Лише повне переформатування системи відповідно до європейських стандартів та ефективна взаємодія в процесі реінтеграції може стати дієвим механізмом.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат