У дисертації обґрунтовано теоретико-методологічні засади та практичні рекомендації щодо забезпечення якісних змін в розвитку системи післядипломної медичної освіти в Україні на основі удосконалення механізмів її реформування.Актуальність обраної теми дослідження обумовлена наднаціональними, національними, регіональними завданнями забезпечення розвитку системи післядипломної медичної освіти як важливого складника підвищення якості медичних послуг, ефективності діяльності у сфері здоров’язбереження, що розглядається у вимірі сталого розвитку. Забезпечення якісних змін може бути здійснено шляхом реформування цієї системи, що актуалізує завдання дослідження та отримання нових знань про механізми такого реформування.У першому розділі роботи систематизовано наукові підходи до реформування післядипломної медичної освіти у вимірі загальних теоретичних основ реформування соціальної та гуманітарної сфер. Окрему увагу приділено простеженню розвитку основних понять і категорій за темою дослідження та визначенню напрямів удосконалення понятійного апарату з урахуванням здобутків сучасної теорії публічного управління. Запропоновано визначення понять «система післядипломної медичної освіти» та «механізми реформування системи післядипломної медичної освіти». В основу методологічних засад дослідження закладено врахування міждисциплінарного та кросдисциплінарного характеру наукових пошуків як основи для розширення теоретико-методологічного підґрунтя наукового пізнання проблематики реформування системи післядипломної медичної освіти. Відповідно робота спирається на сучасні розробки у галузі публічного управління, а також в роботі враховано розробки, здійснені в межах педагогічних, економічних, юридичних, технічних, медичних наук. Такий підхід дав змогу поглибити погляди на інноватизацію, інтелектуалізацію, етизацію системи післядипломної медичної освіти, виокремити найбільш поширені підходи (аксіологічний, гносеологічний, праксеологічний, компетентнісний, деонтологічний), що застосовуються в дослідженнях охорони здоров’я, медичної освіті.Другий розділ присвячений дослідженню організаційно-правових та структурно-функціональних основ реформування післядипломної медичної освіти у контексті зарубіжного та вітчизняного досвіду. У роботі виявлено особливості нормативно-правового забезпечення системи післядипломної медичної освіти, підкреслено значний вплив євроінтеграційного курсу України на визначення нормативно-правового супроводження процесу реформування медичної освіти. Окреслено напрями удосконалення нормативно-правових засад регулювання суспільних відносин у сфері післядипломної медичної освіти.Важливим етапом дослідження є характеристика організаційно-інституціональних основ реформування системи післядипломної медичної освіти в Україні, узагальнення досвіду зарубіжних країн у цій сфері та обґрунтування можливостей його врахування в Україні. В роботі простежено основні аспекти формування та визначення рівнів професійної спеціалізації та підготовки лікарів, підкреслено необхідність зосередження більшої уваги на врегулюванні дистанційної освіти медичних працівників, узагальнено вимоги до сучасної навчальної програми. Особливу увагу приділено виокремленню пріоритетних питань сучасного етапу розвитку післядипломної медичної освіти, врахуванню основних тенденцій розвитку освіти, які мають визначальний вплив на цю сферу. Охарактеризовано основні елементи системи післядипломної медичної освіти: інтернатура, ординатура, післядипломна освіта лікарів, підвищення кваліфікації. Підкреслюється необхідність запровадження механізмів гармонізації запитів, потреб, ресурсів медичної освіти, медичної науки та медичної практики. Підтверджено наявність низки застарілих підходів, які пов’язані з проходженням інтернатури, стажування.В дисертації досліджено досвід країн Європи щодо підходів до побудови моделі підготовки лікарів. Окрему увагу приділено врахуванню досліду Великої Британії, Франції, Польщі, Румунії, Молдови, Ізраїлю. Також розглянуто практику Данії, Канади, Південної Кореї, США щодо реформи післядипломної медичної освіти. Простежено відсутність єдиного підходу до безперервної медичної освіти в Європі та водночас наявність спільної позиції щодо безпосередньої залежності якості медичних послуг від постійного підвищення компетентності лікарів шляхом безперервного професійного розвитку та оцінювання. З’ясовано, що загальним в європейській практиці є включення до післядипломної медичної освіти таких елементів як підготовка до офіційної реєстрації, виробниче та професійне навчання, спеціалізація та субспеціалізаці.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат