У першому розділі дисертації зосереджено увагу на змісті дотичних до теми, що вивчається, категорій, як-от «право на звернення до суду», «право на судовий захист» тощо.Особливу увагу приділено змісту поняття «правосуддя». Зокрема за результатами аналізу наявних у наукових джерелах, словниковій літературі та законодавстві визначень цієї категорії запропоновано удосконалену її дефініцію.Акцентовано, що особливими суб’єктами досліджуваного права є люди з інвалідністю.Проаналізовано зміст та співвідношення понять «доступ до правосуддя» та «доступність правосуддя». З цією метою наведено відповідні наукові дефініції з їх аналізом.Наведено відомості про генезис становлення права на доступ до правосуддя зі стародавніх часів (XVII-XVI століття до нашої ери) і до тепер.Проаналізовано підходи до розуміння змісту права на доступ до правосуддя.Вивчено наукові позиції щодо структури доступності правосуддя. Запропоновано виокремити такі елементи права осіб з інвалідністю на доступ до правосуддя: 1) обізнаність учасників процесів, пов’язаних із правосуддям, із питань прав людей з інвалідністю, зокрема й на доступ до правосуддя, їх потреб, особливостей поводження з ними та інших дотичних тем; 2) можливість звертатися до відповідних уповноважених державних органів за захистом прав; 3) можливість бути учасником судового процесу та доступність безпосереднього розгляду судових справ й оскарження судових рішень; 4) доступ до судових рішень та їх обов’язкове виконання; 5) можливість людини з інвалідністю бути працівником судової системи. У вузькому розумінні доступ до правосуддя є доступом до судового процесу, в широкому – до процесу, до суду як фізичного об’єкту та до роботи в ньому.Другий розділ дисертації присвячено механізму адміністративно-правового забезпечення доступу осіб з інвалідністю до правосуддя в контексті його змісту та змісту ключових елементів зазначеного механізму, як-от нормативно-правове регулювання, публічна адміністрація та методи здійснення.Наведено існуючий у правовій літературі матеріал про елементи адміністративно-правового забезпечення. Сформульовано авторську позицію стосовно характерних ознак цього виду забезпечення.Велику увагу приділено аналізу міжнародного та національного законодавства, нормами і положеннями якого регламентовано питання доступу осіб з інвалідністю до правосуддя.Окремо зазначено про суб’єктів здійснення адміністративно-правового забезпечення доступу осіб з інвалідністю до правосуддя. Зокрема охарактеризовано діяльність відповідного спрямування, здійснювану: а) Верховною Радою України, б) Президентом України, в) КМ Міністрів України, г) Мінюстом, д) Вищою радою правосуддя, е) Державною судовою адміністрацією України, є) МВС України тощо.Насамкінець у рамках дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення доступу осіб з інвалідністю до правосуддя вивчено відповідні методи.На підставі аналізу українського досвіду в досліджуваній сфері виокремлено низку недоліків національної системи правосуддя, пов’язаних з архітектурною, інформаційною, транспортною, фінансовою бар’єрністю, скасуванням низки пільг для відповідної категорії осіб, недоступністю роботи в судових органах тощо.З метою напрацювання пропозицій щодо ймовірних шляхів вирішення виявлених проблем вивчено міжнародний досвід публічного адміністрування сфери доступу осіб з інвалідністю до правосуддя. Зокрема йдеться про практику Болгарії, Німеччини, Іспанії, Великої Британії, Сербії, Словенії, Ірландії, США та Грузії.Сформульовано низку пропозицій стосовно вдосконалення законодавства.Сформульовано також практичні пропозиції, пов’язані, окрім іншого, зі створенням умов фізичної, інформаційної безбар’єрності, забезпеченням поінформованості про права людей з інвалідністю, особливості спілкування та поводження з ними як безпосередньо осіб цієї категорії, так і працівників системи правосуддя, доступними механізмами подання позовів, скарг, збором даних у контексті інвалідності на всіх етапах правосуддя.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат