Охарактеризовано витоки знань про самість у соціальній філософії, аналітичній психології, релігії, які трактують умови трансформації духовної, креативної людини у соціальному просторі. Досліджено процес внутрішньої інтеграції самості, який для людини є способом виходу з кризової ситуації суспільства перехідного типу. Проаналізовано проблемний стан свідомості людини за умов симулятивної реальності. Виділено синтетичні типи особистості, підпорядковані маніпулятивним технологіям. Акцентовано увагу на концепції самоактуалізації людини. Проаналізовано поняття "самість" і стратегію самоорганізації. Виявлено онтологічний статус особистості. Завдяки цьому сформовано новий термін "онтологічна самість". Зауважено, що парадигма самоорганізації є моделлю не пасивної адаптації, активного створення індивідуального модусу буття у соціальному просторі, що притаманно соціально успішній і водночас духовній людині, орієнтованій на вищі буттєві цінності.

  Завантажити