Вперше проведено комплексне та системне вивчення процесу перетворення досліджень з історії України в українських землях у складі Російської імперії в одну зі складових вітчизняної історичної науки, що відбулося у кінці XVIII - першій половині XIX ст. У контексті новітніх теоретико-методологічних положень обгрунтовано періодизацію даного процесу, визначено його основні історіографічні етапи: перехідний та організаційний. У контексті застосування нових категорій і понять сучасної історіографії зроблено науковий синтез основних напрямків, форм і тенденцій у дослідженнях кінця XVIII - першій половині XIX ст. з історії України. Висвітлено маловідомі аспекти та специфічні регіональні особливості даного процесу. Зроблено висновок, що організація дослідницької роботи істориків довкола гуртків, періодичних видань, наукових установ, університетських центрів пов'язана з їх інституоналізацією. З'ясовано, що дана тенденція сприяла розвитку національної історичної та суспільно-політичної думки, яка знайшла своє логічне завершення у поглядах і програмових документах членів Кирило-Мефодіївського товариства.

  Завантажити