Досліджено основні етапи становлення та розвитку національної школи мистецтва гри на трубі, визначено її регіональні особливості. Вперше узагальнено досвід одеської, львівської, харківської та донецької шкіл виконавства на трубі з урахуванням новітніх досягнень київської школи, представники якої працюють у кращих оркестрах України, близького та далекого зарубіжжя. Розкрито сутність поняття школи мистецтва гри на трубі як складної ієрархічної системи на різних, але взаємопов'язаних рівнях: загальному (українська або національна школа), особливому (регіональні школи), окремому (школи певних видатних особистостей). До регіональних виконавських шкіл віднесено київську (уособлює центральний регіон), а також львівську, одеську, харківську (відповідно західний, південний та східний регіони). Висвітлено здобутки окремих осередків розвитку духовного виконавства та педагогіки в Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, які ще не набули статусу виконавських шкіл та умовно доповнюють південно-східний регіон. Проаналізовано діяльність українскьих музикантів у сучасний період. Особливу увагу приділено вивченню їх творчих міжнародних зв'язків, діяльності громадської організації "Гільдія трубачів-професіоналів". Зроблено огляд і порівняльний аналіз здобутків усіх відомих вітчизняних і зарубіжних шкіл мистецтва гри на трубі середини XIX - XXI ст. Розглянуто репертуар сучасних трубачів, проблеми аудіо- та відеографії, організації та проведення конкурсів музикантів-духовиків, проаналізовано їх науково-дослідну роботу, зокрема, у сфері вивчення джазу. Запрпоновано шляхи подолання найбільш поширених музично-технологічних проблем, які виникають у процесі навчання та виконавства на трубі.

  Завантажити