Проведено дослідження раціональності в антроповимірних контекстах, що розкривають такі первісні значення терміну "ratio", як міра, лічба, співрозмірність, та відбивають нагальність співвіднесення людської діяльності та її результатів. Розглянуто раціональність як феномен діяльнісного буття людини, акцентовано увагу на прагматичній сутності даного поняття. Здійснено реконструкцію розуміння раціональності в прагматично зорієнтованих напрямках філософії XX ст. (постструктуралізму, сучасної антропології, марксизму, неомарксизму, прагматизму, комунікативної традиції), що дозволяє відтворити підстави переходу від монологічної до діалогічної парадигми соціокультурного розвитку сучасного суспільства. Обгрунтовано тезу, що трансісторична філософська проблема людини може бути прийнята як опосередкування у дослідженні домінантних тенденцій культурно-історичних філософських парадигм. Обгрунтовано доцільність розуміння сучасної філософської парадигми у контексті її антроповимірної складової, що проявляється в новітніх розробках теми суб'єктивності, свободи, толерантності, ціннісного виміру буття.

  Завантажити