Дисертацію присвячено дослідженню проблеми становлення ефекту очуження як теоретико-літературної категорії, різноманітних форм його побутування у художніх творах та способів його використання для вирішення завдань художнього перевтілення дійсності. Ефект очуження споконвічно притаманний мистецтву, яке не тотожне життю; мистецтву, що грунтується на відносності поділу на реальність і вигадку. Вперше теоретико-літературне обгрунтування ефекту очуження мистецтва було здійснено Бертольдом Брехтом. Актуалізовано проблему втілення у брехтівській теорії численних досягнень науки про мистецтво, доведено життєздатність V-effekt'у на рівні художнього прийому та закону. Ефект очуження розглянуто як нерозривну художню цілісність, будь-який елемент якої важко піддається виокремленню, внаслідок того, що повністю розкривається лише у всій сукупності внутрішніх зв'язків. Проаналізовано "очужучу" поетику художнього образу й основних рис очужучої сюжетобудови Брехта.

  Завантажити