Обгрунтовано наукову доцільність застосування гендерного підходу в історико-етнологічних дослідженнях української культури, що сприяє їх більшій об'єктивності та цілісності. Якісний зміст стереотипу фемінінності українців відповідає патріархальному канону внаслідок дії архаїчних та християнських світоглядних чинників. Висвітлено становище жінки у подружжі, зумовлене її значними майновими правами. Господарські обов'язки жінки визначені традиційним гендерним розподілом праці у сім'ї. В особистих стосунках та етикеті простежено дію подвійного морального стандарту поведінки чоловіків та жінок. Процес гендерної соціалізації дівчат завідчує етнокультурну специфіку форм та способів формування жіночої ідентичності в українській сім'ї (у ритуалах, іграх, іграшках, трудовому вихованні). Періоди життя жінки та її функції у сім'ї дозволили класифікувати базові соціально-вікові статуси (дівчинка, дівчина, жінка, баба) та ключові соціальні ролі (дружина, мати, господиня). Усталений сценарій реалізації жінкою гендерної програми передбачав життя у подружжі, тоді як самотні жінки (вдови, покритки) розглядались як соціальна аномалія. Розкрито особливості поведінки та контактів із соціальним оточенням згаданих категорій жінок.

  Завантажити