Наведено визначення внутрішнього мовлення (ВМ) як лінгвістичної категорії, представленої у аспектах: психологічному - понятійною категорією, що має зовнішньоситуативний і прагматичний зміст; фізіологічному - мовленнєвою категорією, яка враховує сприйняття та породження мовленнєвого акту; лінгвістичному (психолінгвістичному) - конотативною категорією, яка враховує локутивні та перлокутивні ефекти мовця (автора). На підставі аналізу зображеного явища в російських, українських і англійських художніх текстах середини XIX - на початку XX ст., описано типи та підтипи ВМ, засоби його вираження у тексті, зокрема, включні, видільні та включно-видільні. На підставі результатів дослідження цих засобів в аналізованих мовах показано типовість і розбіжність вираження ВМ.

  Завантажити