Розглянуто супроводжувальну дію в сучасній німецькій мові як один з засобів відображення категорії часу в мові. Зроблено всебічний аналіз впливу, який мають на дане мовне явище темпоральність, часова локалізованість, аспектуальність, таксис і часовий порядок. Визначено, що супроводжувальною є дія, що відбувається одночасно з головною в єдиний проміжок часу, здійснюється єдиним суб'єктом дії та має певне формальне вираження щодо головної дії. Розглянуто два типи синтаксичних конструкцій, які мають у своєму складі супроводжувальну дію - прості ускладнені та складнопідрядні речення. Дані конструкції зумовлені ієрархічними відношеннями між головною та супроводжувальною діями. У простому ускладненому реченні виділено регулярні та частотні засоби вираження супроводжувальної дії: дієприкметник I, прикметниково-субстантивні сполучення з іменами дії, дієприкметниковий зворот з дієприкметником II, конструкція з абсолютним знахідним, інфінітивний зворот ohne ...zu + інфінітив. Вказані засоби мають певні відмінності щодо частоти вживання, а також у репрезентації власне супроводжувальної дії. Зазначено, що взаємодія таких факторів, як значення сполучника та дієслова, дієслівних форм і граничної/неграничної семантики дієслівних лексем має насуттєвіший вплив на вираження супроводжувальної дії. вживанні дієслівних лексем у складнопідрядних реченнях цього типу.

  Завантажити