Досліджено проблему оптимізації лікування хворих на аутоімунний тиреоїдит (АІТ) з післяопераційним гіпотиреозом (ПГ) шляхом використання локального дистанційного кріовпливу (ЛДК). Установлено, застосування морфометрії біопсійного матеріалу дозволяє виявити специфічні гістометричні аспекти щодо співвідношень клітинних і тканинних компонентів щитовидної залози, що сприяє диференціюванню стадії розвитку патологічного процесу у даній залозі та виділити переважно лімфоплазмоцитарний і переважно фіброзний варіанти АІТ. Як критерії, що лімітують застосування ЛДК у хворих на АІТ з ПГ, є відносні об'єми стромально-судинного, фолікулярного й інтерфолікулярного компонентів щитовидної залози. Установлено, що лікувальний ефект ЛДК за даними клінічного, гормонального, імунологічного та ультразвукового досліджень виявляється у хворих на АІТ з ПГ у стані субкомпенсації через три місяці і зберігається до 12-ти місяців після його застосування, у хворих на АІТ з ПГ у стані декомпенсації - через шість місяців і зберігаються до 9-ти місяців, після цих строків має тенденцію до згасання, що не впливає на функціональну активність тиреоїдного залишку та клінічний стан хворих.

  Завантажити