Досліджено феномен ментальності та смислове поле галицького художнього менталітету, реалізовано в концептуально-семантичній і лексичній площинах жанру інструментального концерту у творчій практиці представників трьох композиторських поколінь львівської школи останньої третини XX - початку XXI ст.: старшого (Д.Задора, Г.Ляшенка, М.Скорика, А.Нікодемовича), середнього (В.Камінського, Ю.Ланюка, О.Козаренка, О.Криволапа, Б.Фроляка), молодшого (Л.Сидоренка). Розглянуто механізм впливу маргінальної свідомості на смисловотвірні процеси в інструментальній музиці, висвітлено сучасні дефініції багатоскладової категорії "ментальність" та її визначальний компонент "художня ментальність". Ментальна парадигма західноукраїнського культурного ареалу зумовила формування нового концептуального простору та принципів його реалізації у концертних і камерно-ансамблевих жанрах. На рівні смислоутворення - це ідеї національної самоідентифікації, відродження духовних універсалій, оновлення ліричної сфери, іронічної смислогри. Відзначено утворення полінаціонального, асимілятивного типу культури, передусім, музичної, в якому взаємодія самозануреності та відкритості реалізувалась через естетичну категорію "концертність". Унікальні за лексичною та смисловою структурою концерти представників львівської композиорської школи останньої третини XX ст. виявили органічне поєднання раціоналізму та межово суб'єктивних рефлексій, утворення нового, яскраво самобутнього пласту у парадигмі українського інструментального концерту.

  Завантажити