Проведено системне дослідження особливостей художньої інтерпретації національного минулого в українській історичній прозі XX ст., показано її місце в історико-літературному процесі. Проаналізовано вплив історіографії на художню інтерпретацію історичних подій і постатей. До наукового обігу введено значну кількість маловідомих творів, зокрема представників діаспори, що сприяє досягненню цілісності та панорамності відтворення літературного процесу. Виділено очевидні типологічні паралелі на змістовому та жанрово-стильовому рівнях між творами українських письменників і представників інших національностей, що дозволяє значно розширити історико-літературний контекст. Розглянуто основні етапи становлення теми козаччини у красному письменстві, виокремлено тематичні домінанти, які відображають найбільш драматичні сторінки української історії. Здійснено сутнісне коригування оцінок модусу історизму та ідейно-естетичних пріоритетів, зокрема виявлено перевагу національних і морально-естетичних критеріїв над соціально-класовими. Значну увагу приділено розгляду проблеми героя, надано перевагу постатям, які відображають складний національний характер, а також постатям, що акумулюють у собі інтелектуальний і культурний досвід нації. Здійснено цілісний глобальний аналіз провідних тенденцій розвитку української художньої козакіани XX ст.

  Завантажити