За результатами проведеного дослідження встановлено, що в усіх хворих із застійною серцевою недостатністю (ЗСН) III - IV ФК має місце порушення діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ), яке поєднується з його систолічними розладами або ізольовано призводить до появи симптомів СН. Установлено залежність концентрації передсердного натрійуретичного пептиду (ПНУП) та активності ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) від етіології СН: за умов дилатаційної кардіоміопатії (ДКМП) рівень ПНУП вірогідно нижчий, а активність АПФ - вища, ніж у разі ішемічної хвороби серця (ІХС) у поєднанні з артеріальною гіпертензією (АГ). Вивчено поліморфізм гена АПФ у хворих на СН різної етіології та доведено, що за умов ДКПМ значно частіше зустрічається DD-генотип. Виявлено переважання "гіпертрофічного" варіанта діастолічної дисфункції за умов DD-генотипу, а "рестриктивного" - у разі II-генотипу. Встановлено залежність динаміки активності АПФ у сироватці крові та рівня ПНУП у плазмі крові у процесі лікування від генотипу гена АПФ. Виявлено вірогідно позитивну динаміку параметрів діастолічного наповнення ЛШ у хворих за умов застосування небівололу. Оцінено вплив метопрололу та небівололу на гуморальний профіль у разі ЗСН: рівень ПНУП підвищується у хворих, які одержують метопролол і зменшується в пацієнтів, які приймають невіболол. Доведено, що включення ірбесартану до комплексу терапії сприяє покращанню не тільки клінічного статусу, показників центральної гемодинаміки, внутрішньосерцевої кінетики, але й параметрів, які характеризують діастолічну функцію ЛШ. За умов комбінованого застосування АПФ та ірбесартану відзначено підвищення рівня ПНУП після закінчення 3-місячного курсу лікування.

  Завантажити