Вперше обгрунтовано переваги застосування кандесартану у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з реактивним типом гіперінсулінемії за умов тривалого введення еналаприлу і розроблено призначення моксонідину для хворих на АГ зі спонтанним типом гіперінсулінемії. Доведено, що за АГ та інсулінорезистнентності (ІР) ендотеліальна дисфункція супроводиться не лише підвишенням рівня циркулювального Е-1, а й активізацією ендотеліального цитокіну, стимулятора ремоделювання судин і ангіогенезу васкулоендотеліального фактора росту (ВЕФР), рівень якого підвищується в крові. Встановлено неоднозначні рівні концентрації потужного вазоконстриктора Е-1 та ВЕФР у хворих на АГ залежно від типу гіперінсулінемії. Виявлено, якщо концентрація Е-1 у межах норми, то і рівень ВЕФР на верхній межі норми, а у разі збільшення рівня імунореактивного інсуліну (ІРІ) в крові - концентрація Е-1 та ВЕФР збільшується і досягає максимального значення у хворих зі спонтанною гіперінсулінемією. Показано пріоритетне значення даних про зниження інтенсивності інсулінорезистентності та нормалізацію прогностично несприятливих добових профілів артеріального тиску (АТ) під впливом кандесартану та моксонідину за умов тривалого застосування еналаприлу.

  Завантажити