Показано, що економічні та політичні цілі конверсії різноманітні та являють собою систему взаємопов'язаних, але різних за характером і складністю завдань, серед яких перехід підприємств Воєнно-промислового комплексу (ВПК) на випуск цивільної продукції не завжди є пріоритетним. Проаналізовано теорію та практику здійснення конверсії у країнах Заходу, в СРСР, Росії, Україні, на основі чого розроблено моделі механізмів її здійснення ("перманентна", "адміністративна", "ринкова"), визначено їх характерні риси та політичні наслідки. Запропоновано комплексну модель транформаційної конверсії, більш адекватної для здійснення за конкретних умов України у період якісних змін суспільства, зокрема, політичних. Обгрунтовано висновок про істотну відмінність конверсії ВПК в індустріальному та постіндустріальному суспільствах. Доведено необхідність формування нового, інноваційного та гнучкого, ВПК, адекватного проблемам та екологічним можливостям України, а також новим політичним умовам. Встановлено, що конверсія є одним із засобів формування демократичної політичної системи та громадянського суспільства, механізмом створення та використання різних форм представництва інтересів ВПК (територіальних, електоральних, функціональних і корпоративних), їх інституціалізації та легітимізації, формулювання та маніфестування суб'єктами конверсії своїх цілей, завдань та інтересів, а також їх реалізації шляхом взаємних поступок і досягнення консенсусу. Доведено, що одним із механізмів здійснення конверсії, найбільш адекватним конкретно-історичним умовам України, є формування соціополісів на базі підприємств ВПК як форми випереджаючого соціального розвитку.

  Завантажити