Запропоновано новий інтегрований підхід до вивчення інтимізації художнього мовлення. Спираючись на теорію лінгвістики наративу, у дослідженні представлено цілісну картину конструювання й функціонування інтимізації в українській та російській художній розповіді другої половини XIX - першої половини XX ст., здійснено аналітичний розгляд цього періоду в розвитку наративних форм художнього мовлення. Значну увагу приділено розкриттю механізмів лінгвопоетичного та наративного кодів інтимізації крізь призму антропоцентризму та текстоцентризму. Наведено визначення інтимізованого тексту як ієрархічно організованого сегмента авторського художнього мовлення, в різних типах якого міститься концептуальна, комунікативно-прагматична, фактуральна, імпресивна та естетична інформація. Специфіка наповнення художньої інформації відображає індивідуальні особливості авторської моделі світу, яка зумовлюється наративною формою, фокалізацією та позицією наратора. Зроблено спостереження за функціями наратора, які засвідчили тенденцію до імпліцитності автора твору в історико-типологічній перспективі розвитку української та російської художніх літератур. Відзначено, що способи та прийоми інтимізації залежать від наративної форми та визначаються фокалізацією. Установлено, що гетеродієгетична наративна форма супроводжується імпліцитними засобами інтимізації, зокрема, підтекстом, асоціативною каогезією, передтекстовими пресупозиціями, а в гомодієгетичній оповіді авторська модель трансформується через експліцитний інтимізуючий потенціал фігури наратора. З застосуванням лінгвопоетичного аналізу-інтерпретації інтимізованих текстів встановлено типологію авторських наративних структур і визначено їх функції в наративній структурі цілого твору.

  Завантажити