Удосконалено висновок про те, що у міжнародній доктрині не вироблено єдиного поняття міжнародного гуманітарного права (МГП) як галузі, немає єдності щодо її змісту, предмета правового регулювання та, відповідно, системи. По-новому проаназізовано міжнародно-правову регламентацію ведення воєнних дій, що дало змогу виділити у елементній (суб'єктно-об'єктній) системі МГП предметно-нормативні блоки його міжнародного регулювання. Вперше у вітчизняній науці міжнародного права зроблено висновок про те, що нарівні з розробленням нових норм існує об'єктивна потреба у продовженні кодифікації норм, які уже містяться у самих кодифікованих джерелах, за допомогою надання їм системності, предметності, зведення однорідних міжнародних норм у єдиний нормативний акт. Зазначено, що підхід світового співтовариства до проблеми заборони або обмеження засобів і методів ведення воєнних дій логічно обгрунтований та обумовлений, насамперед, головним призначенням даної групи норм - захистом цивільного населення, мирних об'єктів і жертв війни. Встановлено, що у результаті співробітництва держав сформувався міжнародно-правовий механізм захисту прав людини за умов збройного конфлікту. Вперше сформульовано висновок про те, що механізм сприйняття норм МГП національною системою права України має конституційну регламентацію та у процесі імплементації реалізує засоби трансформації норм міжнародних договорів, які відповідають міжнародній практиці. Доведено, що механізм дотримання та реалізації норм МГП, який застосовується у період збройних конфліктів, перебуває у межах міжнародно-правових заходів, спрямованих на активізацію міждержавного співробітництва з метою забезпечення узятих зобов'язань на міжнародному рівні.

  Завантажити