Уперше у музикознавстві визначено метод мінімалізму як напрямку та принципу мислення завдяки формулюванню такого підходу як "мінімалізація композиції" на межі композиторського та виконавського мислення. Запропоновано використовувати у сфері музикознавства характеристику механізму проявлення мінімалізму - "емансипацію консонансу", а також поняття "мінімалізація композиції", що визначає результат дії мінімалістської "емансипації конмонансу". Зауважено щодо містеріально-християнських витоків мінімалізму, що визначають музичну специфіку даної художньої методології. У даному контексті проаналізовано твори мистецтва певних акторів XVIII - XX ст. (Д. Скарлатті, Н.Гріга, Е.Саті, Ф. Ржевського, Д. Терзакіса, Х. Радулеску, Л.Корі, А.Пьяццолли) та їх виконання з усвідомленням змістового наповнення, яке не охоплюється традиційним аналізом. Запропоновано характеристику значення музичного мінімалізму як "неоплатонізму у мистецтві".

  Завантажити