Вперше проведено дослідження унікальної соціально-політичної, історико-культурної та духовної ситуації функціонування української обрядової культури за умов утвердження державної незалежності. Показано своєрідність ціннісного змісту обрядовості в історичній ретроспективі та за сучасних умов. Уточнено сутність поняття "обряд", проведено його смислову диференціацію щодо понять "ритуал", "церемонія", "свято", "звичай", "традиція". Висвітлено специфічний внесок традиційно-обрядової культури в процес формування етнокультурної ідентичності, що складає неповторність української національної культури. Показано місце і роль української обрядовості в широкому контексті політико-правових, ідеологічних, соціокультурних, світоглядних процесів, пов'язаних з утвердженням ідеї незалежності України. Встановлено позитивний вплив утвердження національної незалежності на активізацію наукового вивчення обрядовості. Відзначено, що справжня сутність обрядів, повнота їх соціокультурних функцій викривлювалась, применшувалась або перебільшувалась язичницькою, християнською та комуністичною (атеїстичною) ідеологіями. Показано, що православна церква та ідеологічні інституції радянської держави усвідомлювали величезний культурний потенціал народної обрядовості та використовували різні заходи з метою інтегрування її цінностей у власні ідеологічні доктрини та структури. З'ясовано, що адміністративне впровадження нових обрядів (запозичених з християнської Візантії, революційної Франції та новоутворених у радянські часи) є частиною природно-історичного спонтанного процесу еволюції народних обрядів, що змінювала їх форму, трансформувала сутність і призначення.

  Завантажити