Проаналізовано весь онімічний простір усіх завершених драматичних творів Лесі Українки. Поетеса використовувала спочатку власні назви дуже ощадно і навіть уникала їх, замінюючи апелятивною номінацією, але зрештою упевнилась у могутніх виразових спроможностях онімів і з 1907 р. стала широко їх використовувати. У творах поетеси немає вигаданих онімів - вона оперує реальними власними назвами, відповідними зображуваному місцю та часові, і спирається передусім на антропонімію, топонімію та теонімію. І до того ж у неї немає онімів нейтральних: ретельний добір власних назв і майстерне введення їх у контекст наповнюють кожен онім значною інформацією та високою експресією. Це досягається за допомогою фонетики, етимології, варіативності та перегуків онімів.

  Завантажити