Дисертація присвячена організації допомоги і хірургічній тактиці при релапаротоміях у потерпілих з пошкодженнями живота. Проведено обстеження і лікування 184 потерпілих, оброблені і проаналізовані 75 історій хвороб пацієнтів, яким виконана релапаротомія. По-новому вирішені деякі важливі питання класифікації післяопераційного перитоніту, принципи вибору найбільш оптимальної в кожному окремому випадку ускладнення, сформульовані ранні ознаки післяопераційних ускладнень, що дозволяють визначити показання до релапаротомії. Оптимізовані програми інфузійно-трансфузійної терапії в залежності від ускладнень, що розвилися, визначені лікарські помилки і їх місце і роль в профілактиці релапаротомій. При найбільш частому і важкому ускладненні - перитоніті, інформативність запропонованих ознак підтверджена математичним методом. Проаналізовані віддалені результати після релапаротомії в строки від 1 року до 22 років, виявлені дефекти реабілітаційного періоду і розроблена схема ефективної реабілітації.

  Завантажити